Він сидів, заглиблений у якісь свої думки, не звертаючи уваги на
оточуючий його світ. Вітерець перекладав його волосся, граючись ним, то
з плеча, то на плече, бавився його локонами, гладив їх, шарпав... Весна
огортала його собою, своїми пахощами - теплим запахом трави, польових
квітів, дерев, вечірнім щебетанням птахів... Але юнак, здавалося, не
відчував того всього, не бачив - він, перебуваючи тут, на парковій
лавці, тілесно, ніби забрав уси свої орґани чуття - все, до останнього
нервового закінчення, разом із собою у свої думки, в якийсь инший,
нематеріяльний світ...
|