Сильний вибух червоним підкинув мене до зірок – до неба... Я світло доторкнулась до місяця і відірвала собі шматочок його червоного щастя, що світилось і посміхалось до мене наче завжди було моїм, завжди було в моїх ніжних долонях...в моєму погляді...в кожному кроці – впевненому і ризикованому... невблаганним своєю ризикованістю...
Вона йшла не спиняючись повз ті шматки людського тіла, що обов’язково мали її спинити, бо спиняли усіх – когось на початку шляху, декого трохи далі, а когось вже біля кінця...