Наша ЛІТ.еРа тура

Це була вже не перша їхня зустріч, коли вона намагалась його повернути. Ніла навіть не думала про то, що колись зробила Елю боляче своїми словами про нового свого хлопця. Вона навіть не задумувалась над тим, чому Ель почав так поводитись з нею. У Ніли в голові й на устах ввесь час була одна лише фраза: "Ти ж мене любиш..." І посмішка-спокусниця, яка колись звела Еля з розуму.

Він сидів, заглиблений у якісь свої думки, не звертаючи уваги на оточуючий його світ. Вітерець перекладав його волосся, граючись ним, то з плеча, то на плече, бавився його локонами, гладив їх, шарпав... Весна огортала його собою, своїми пахощами - теплим запахом трави, польових квітів, дерев, вечірнім щебетанням птахів... Але юнак, здавалося, не відчував того всього, не бачив - він, перебуваючи тут, на парковій лавці, тілесно, ніби забрав уси свої орґани чуття - все, до останнього нервового закінчення, разом із собою у свої думки, в якийсь инший, нематеріяльний світ...

Він стояв у тамбурі - як завжди п'яний, брудний, пом'ятий, неголений та
невиспаний - і курив. Цигарку за цигаркою, трохи примружуючи очи при
затяжці. Він завжди так робив, щоб їдкий нікотиновий дим не потрапляв до
очей. Хай Він і курив звичайні цигарки (типу "Monte Carlo" сині), але курив
так, ніби косяк. Чомусь Він про це подумав саме зараз. Помітив це саме
зараз.

Коли я вперше їхав до Львова, я радів, щиро душею радів - "Там жодного москаля нема, жодного малороса - там усі наші, Українці, Україномовні!.." За той один день, що я тоді пробув у Львові, так й вийшло - я не почув жодного російського слова. Скрізь лунала, як у нас люблять говорити малороси з насмішкою "щіра украінська мова", так мелодійно, ніби справді соловей трелі свої виводив. І справді так воно в пам'яти й відклалося - "Львів - суто Україномовне місто!".