Наша ЛІТ.еРа тура

Головна » Статті » Проза Анюти Янголя

Гроза

Сильний вибух червоним підкинув мене до зірок – до неба... Я світло доторкнулась до місяця і відірвала собі шматочок його червоного щастя, що світилось і посміхалось до мене наче завжди було моїм, завжди було в моїх ніжних долонях...в моєму погляді...в кожному кроці – впевненому і ризикованому... невблаганним своєю ризикованістю... Червоне завжди було моїм... Варто лише подарувати йому себе, віддатись йому цілком – до найостаннішої часточки себе, віддатись усіма думками, усім серцем...не приховати нічого від Нього – значить від себе... – І ти станеш вільною... найвільнішою від усіх вільних людей... Тільки так можна стати по справжньому собою...відмовитись від меж людських суспільств та вигаданих ними правил... Безмежжя не має меж, як і вічність – часу... Ти володієш кожним куточком своєї свідомості, а отже усім Великим світом... можеш контролювати емоції самих емоцій, імпульси... Головне вірити і знати, знати, що віриш і вірити, що знаєш... ...Ще один удар і посеред червоного буття прорвалась біла змія, елеґантно розтинаючи світ – швидко, але якось уповільнено...це було зроблено для мене – для прозорого не розуміння дійсності, та кращого розуміння подій, що зараз розгорталось у моїй свідомості...може десь іще... Витончене біле сяйво перевернуло усе сприйняття і усе сприйняте... Тепер я могла не лише бачити, але й відчувати червоне щастя...моє щастя... Я почула дивовижну симфонію світового життя... Це була історія усього навколо...історія кожної душі... надто мелодійна, весела і сумна водночас...сумна але по своєму чарівна. (Сум має свої переваги, правда?) Вона зачаровує нас, кличе у невидимі світи нашої уяви, своїми навіюваннями виманює у нас всі секрети, щоб доповнити свою симфонію частинками і наших душ... А ми віримо їй і розповідаємо як другу абсолютно все...вона знає кого ми любимо і кого ненавидимо, бачить стан нашої душі як най тонкіший психолог... Хіба ти жодного разу не чув? Твій голос теж лунає у цій симфонії... Я і сама стала нею... Це було Вершиною піднесення і життя...нічого більшого вже статись не могло... Та я помилилась... Ще один вибух...удар...став сплеском моєї свідомості, яка вже не була тією якою була... Здавалось я потрапила у вирій... Мене крутило у всі сторони зі швидкістю, що була на межі з нічим... Усе разом перестало існувати...барви стали змішуватись...на червоному фоні виникали усе нові візерунки...хтось невловимо творив свої абстрактні картини...і в раз я усвідомила, що то були не просто мазки, і незрозумілі закарлючки... То був портрет моєї свідомості...настільки чіткий, що ставало лячно – невже хтось бачить мене аж настільки? знає усе в мені... І знову осяяна здогадка, що невідомим геніальним художником була я сама... Моя душа серцем малювала, створювала цей світ-картину... Щоб я зрозуміла... Подивилась не на окремі її частки, а на неї усю й водночас... Та відкрились очі...мої очі... щось дивне було навколо – похмуре і не яскраве – мене виштовхнуло назад...у світ... у ваш світ...а усе, що було – було грозою... …Грім...Блискавка...Дощ....
Категорія: Проза Анюти Янголя \| Додав: shumacher (23.09.2007) \| Автор: Анюта-Янгол
Переглядів: 869 \| Коментарі: 1 \| Рейтинг: 5.0/2 \|