Наша ЛІТ.еРа тура

Те, як я нахабно увірвався у Львів, не можна ні передати, ні зрозуміти, ні піддати розгляду лоґіки! Просто нахабно увірвався, і баста! Знайомство моє з містом Лева (чи левів?) відбулося, в принципі, давно - кілько років тому. Але цікавого чи то корисного з того знайомства я не виніс нічого. Єдине, що запам'яталось й тягнеться до сьогодні, - це те, що у Львів я приїхав п'яний (студент все ж таки!). Місто мені, як будь-яке нововідкриття, сподобалось, але нічого конкретного напотім не згадувалось (навіть при перегляді світлин).

Це вже потім я приїжджав у Львів відпочити; це вже потім я знайомився з Левандівкою та Сиховом; це вже потім я проводив для себе екскурсії цим містом, знаходив нових "друзів", які обов'язком своїм мали повести мене в кабак "познайомитись поблище". Тут, в принципі, народ почав в мене розділятись на двві категорії: одним не було з ким "бухнути" й вони за власні кошти пригощали будь-кого (тим паче таких, як я "іноземців" (бо наш піпл тут реально виглядає в очах "абориґенів" як "прибульці")), иншим не було на що "бухнути" й вони шукали такого "прибульця" з товстим гаманцем, щоб затягнути його десь в кабак чи "на природу" (тобто, на цвинтар, "Казу" (Шевченківський гай) тощо), щоб пригостити за його рахунок. Я побував і в тій, і в тій компанії й зрозумів, що треба бути трохи обережнішим з новими знайомствами у поки малозвіданому новому місті, місті алкашів, жидів і левів.

Але це все був алоґічно-лоґічний і, може, ще якийсь там вступ. Справжнє ж моє знайомство зі Львовом почалось тільки цього літа, коли я приїхав сюди вступати в універ. На цьому етапі й почалися всі пригоди, які тривають й досі, так як я тепер є студентом-львів'янином.

В цій серії статей спробую розкрити внутрішній світ цього міста, ніби як його другу сторону, якої не видно ззовні, яку можна побачити тільки перебуваючи в ній.

Львів з самих початків сприйняв мене неввічливо, з певною недовірою, боязкістю, чи що? Але я того не помітив (чи не хотів помітити?). Те, що дощова та похмура погода - ну то що? Все списав на "Український туманний Альбіон" та його специфіку. Те, що по тому була неймовірна спека й задуха - знову ж, примхи специфічного клімату. Зато які привітні люди! Скільки позитиву! Здавалося, вони аж світяться своїм добром, намагаючись розділити з тобою свою безтурботність та радість.

Львів реально притягував своєю щирістю, відкритістю і не тільки. При моєму приїзді сюди на тимчасове ПМЖ як БМЖ я відчув ту атмосферу духовної та культурної столиці України, якої не відчував у адміністративній. Відчувся дух розкутости, певної апатичности до негараздів (які можуть бути проблєми в такому місті?). Де ви могли б, пропивши всі гроші й не маючи на що купити півхлібини та палку ковбаси, вийти в центр міста й читати вголос перехожим ніцшівського "Так казав Заратустра" з нахабною табличкою на кшталт: "Я тут, тому що: 1. виганяюся; 2. хочу заробити грошей на: 2.1. пляшку пива; 2.2. поїсти; 2.3. шампунь; 3. сам не знаю чому." і отримати нормально грошей? При чому не обов'язково в національній валюті. А в якому місті ви можете зайти в книжкову крамницю й замість акуніних та пєлєвіних наштовхнутися на Карпу, Андруховича, Дереша тощо і тільки після довгих пошуків знайти російську попсу? В Херсоні я за ті витівки, що дозволяв собі у Львові, напевне загримів би у "дурку" або на кілька діб в міліцію. І за ментальністю херсонською - виправдано! У Львові таким "витівкам" раді й місцеві, й туристи. Це мене й підкупило. Це й стало моєю фатальною помилкою...