Наша ЛІТ.еРа тура

Якщо вести мову про львівсь дороги та львівських водіїв без матюків, то я не маю, що сказати :). Жартую, сказати є багато чого. По-перше, для мене, як для херсонця, трохи незвичним є те, що у маршрутному таксі розплачуватися треба при вході, а не при виході з нього. Ну та до того я призвичаївся швидко. Тим паче, що таку практику я зустрічав у Миколаєві, Києві. Бували навіть випадки, що приїжджаючи иноді в Херсон, я тицяв гривню водію „маршрутки”, а він блимав на мене очима, не розуміючи – „Он же тока вашол...”. та то такє.

Дуже мені „сподобались” львівські дороги у центрі, викладені бруківкою. Ті почуття, які в мені народжуються, коли я по них їду у таксівках чи „маршрутках”, просто неможливо передати. Навіть народилася певна подоба реклямного слоґану для нашого телебачення: „Кращий вібромассажер – львівські дороги!” або „Хочеш позбутись целлюліту – приїжджай у Львів!” Иноді буває навіть такє, що, їдучи у забитій вщент „маршрутці”, ти можеш підскочити головою аж до стелі (це у положенні сидячи).

Стосовно громадського транспорту – це теж окремий атракціон. Спочатку я зрадів тому, що у львівських трамваях проїзд для студентів коштує не п’ятдесят копійок, як для всіх, а всього лише тридцять. Але не довго я радів. Ні, ціни не змінились – просто з початком нового навчального року з усієї України з’їхались студенти. Відповідно, новий реклямний слоґан – „Ти молода, неприваблива, тебе ніхто не хоче, але ти хочеш дитину – проїдься у львівській „маршрутці”!” або ж „Львівська „маршрутка” – ти можеш не тільки народити, але й завагітніти!” Я, на приклад, досі не можу зрозуміти, як мені вдалося, стоячи в проході, бути розмазаним по склу бокового вікна, яке знаходилось за два сидіння від мене. Відповідно, піді мною сиділо дві дівчини. До того ж, ще й на мені хтось сидів...

Також третього вересня в мене у такій забитій „маршрутці” викрали мобільний телефон, міліція брати заяву відмовилась. Який я був радий! Подавіться, падли!..

Стосовно того, як львівські водії поводяться на дорогах, я б радше промовчав, але раз обіцяв – то мушу розповідати. В тому, що можна потрапити у дорожній корок десь так на півгодини, а то й більше, вперше я переконався вживу у Львові. Раніше такі ситуяції я бачив лишень в холлівудських та масфільмівських кінах. Затори ці виникають від, перш за все, непристосованости львівських доріг до такого великого потоку транспорту – трамваї, автівки, „маршрутки”, які зупиняються на кожному кроці. Другим чинником у створенні заторів відіграють самі водії, які досить нахабно поводяться зі своїми колєґами – підрізають, женуть на червоне світло тощо. Бути пішоходом у Львові – надто небезпечно також, тому що подекуди найнахабніші водії, об’їжджаючи дорожній корок, можуть запросто випертись на пішохідний тротуар проїхатись ним. Також зустрічав я випадки, коли маршрутні таксі об’їжджали затори по трамвайним коліям.

Також мені сподобалась ситуяція, коли на зелене світло світлофора для пішоходів на „зебрі” мене ледь не збила якась іномарка, а потім її водій ще й порив мене брутальними матюками. Наскільки я знаю, це далеко не поодинокий випадок.

Мабуть, на тому й закінчу на сьогодні. Не вважайте, що хочу виставити місто таким страшним і поганим, просто хочу попередити тих, хто збирається до нас (о, вже до нас! Друзі з мене так лахають, коли я їм розказую: „А от у нас у Львові!..”), щоб вони були обережнішими.

До речі, ледь не забув! – дірява голова! Стосовно доріг от що ще розказати хотів: на днях біля пам’ятника Данилові Галицькому при ремонтних роботах десь на глибині 1-1,5 метра знайшли шматок дороги ХVІІІ, здається, століття. Там же поруч було знайдено основу якогось будиночка – уламки свай та кам’яних стін. Після кількох днів ажіотажу, розмов та фото- й відео зйомок старовинний шматок дороги було розкурочено для прокладання каналізації та вдало засипано піском.

Отакє...