Плач, доле, дивлячись на свої творіння, що були знищені тобою у житті. Плач, та, що не слухає моління, кинутих на призволяще, неначе б то в "реальному" бутті. Радій! Підносячи людей на вершину світу, змушуєш забути їх про Бога. І давги блага на Землі забуваєш подарувати їжу для душі. Любиш дивні шевеври Люба, хоча супровід для них - це відчай й туга. І створивши історію нову, замість прямої малюєш ти лінію криву. І коли хтось проклина тебе, пускаючи кулю в скроню з пістолета, Смієшся з єхидністю в очах, додаючи наступний штрих автопортрета...
|