У небі зорі розпускаються квітками, А місяць хоче в темряві сховатись. Комета птахом летить поміж зірками, Ніби хоче на все небо розпластатись. Небо на обрії зливається із морем, Де хвилі граються у лови. Чайки ж кричать невдалим хором, Здається, хочуть перекричати горе. Приплив стрімко розбиває берег, А бо ж розбивається об скелі. Принцеса просинається в постелі, І поспіша на скелястий берег. Біленькі ноги роздира об камінь, Поспішаючи до вершини прірви. Відчуває, що тіло наповнює душевний біль, Не змогли їй помогти молитви. Розкине руки і полетить, Неначе птах - прекрасна чайка. Посміхнеться лиш на мить Мефістофеля коханка. Відплив. Вода від скелі відбуває. Дитина камінь обніма. Легенький вітер коси розвіває. На вік Принцеса вже німа.
|