Календар новин

«  Жовтень 2007  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Форма входу

Вітаю Вас Гість!

Пошук

Друзі сайту

Наше опитування

Новини яких регіонів Ви хотіли б бачити на порталі?
Всього відповідей: 53

Статистика

ЛІТ.еРа
Головна » 2007 » Жовтень » 4 » У пошуках натхнення... (частина 2)
У пошуках натхнення... (частина 2)
17:12
У попередній статті йшлося про те, що в творчих людей під час напруженої роботи виникає потреба освіжити думки, відновити увагу чи пам’ять. І тоді вони використовують ті самі тонізуючі засоби що й прості смертні (чай, каву, тютюн тощо). Але напружена творча робота може призвести до того, що думка опиняється в глухому куті й тоді вже все залежить від конкретної людини. Хтось може плюнути на все і вирушити в творчу відпустку. І в тій творчій відпустці чекати подарунку від своєї підсвідомости. А хтось чекати "з моря погоди" не збирається...
Отже, темою цієї статті буде використання наркотиків у середовищі творчих людей. Слово “психоделія” (яке аж саме напрошується), вживати не будемо. І справа тут не в цензурі, а в тому, що останнім часом під “розширенням свідомости” розуміють не лише використання наркотичних речовин (на кшталт мескаліну, маріхуяни чи сальвії), а й всілякі медитативні практики, дихальні та ментальні ґімнастики, які також здатні створити ефект “розширення свідомости”.
Говорити на цю тему важко. Якщо вже митець починає методично розширяти свою свідомість, то з появою залежности, його твори втрачають художню цінність (або, як варіянт, набувають таких художніх переваг, оцінити які можна лише перебуваючи в стані автора). В кращому ж випадку, наркотик дає можливість вирватися з буденних меж і створити щось якісно нове (до прикладу, творчість Олдоса Ґакслі ділять на періоди “до” й “після” мескаліну). Хоча, який може бути “кращий випадок”, коли мова йде про наркотики?
Першими, хто почав творити під впливом ґалюциноґенів, були шамани. При чому, це не залежало від ґеоґрафічного перебування. Шамани "жили і творили" усюди. За допомогою чого, тут вже – чим багаті, тим і раді. Скажімо, мексиканські чарівники використовували для своїх камланій (подорожей у світ духів) пейотль, а їх сибірські колєґи по цеху – мухомори. Після цих мандрів вони могли намалювати маршрут своєї подорожі, розповісти про це, а для того, щоб допомогти шаману увійти в потрібний стан використовувалась спеціяльна ритмічна музика. От і маємо перші зразки психоделічного живопису, літератури і музики.
Якщо ж згадати скандинавську мітолоґію, то в ній йдеться про “мед поезії”. При чому, говориться так, що дуже важко позбутися враження, що це не наркотична речовина. Поети ж завжди вважалися близькими до чаклунів:)
Тепер від неясних здогадів та напівнатяків можна переходити до більш-менш конкретних фактів. Кілька років тому всі ЗМІ в один голос говорили про те, що на подвір’ї будинку Вільяма Шекспіра в Стратфорді-на-Майні знайшли декілька люльок. Проаналізувавши залишки того, що в них колись палили, дослідники були в шоковому стані. Чого не сподівались, так це знайти в них залишків каннабісу! З більш пізніх епох можна пригадати Бодлера і Квінсі. Взагалі в побут письменників морфій, опій та инші наркотичні речовини увійшли десь наприкінці ХІХ сторіччя. Усі ці "пустощі" були такими ж звичними, як баночка кави на сучасній кухні...
МЕСКАЛІННІ ПОДОРОЖІ
Ми ж почнемо наш екскурс з мескаліну. Мексиканські чаклуни здавна знали про цей засіб пересування до инших світів. Набутком західної цивілізації він став 23 листопада 1897 року, коли німецький хімік Артур Хеффтер виділяє його з кактуса пейот. З того часу ця загадкова речовина не дає спокою вченим. Зокрема великі надії на мескалін покладала психіятрія. Вживаючи його, пацієнт “розширював” свою свідомість, що ставало для нього першим кроком до одужання.
Першим им’ям, яке спадає на думку, коли згадується мескалін, є Олдос Ґакслі (на фото). Тобі він має бути відомим або як автор антиутопії “О, чудовий новий світ!”, або ж виключно як популяризатор цього мексиканського дурману;)
В 1953 році Хамфрі Осмонд проводив ряд експериментів, які мали з’ясувати природу впливу мескаліну на людську психіку. Ґакслі погодився стати піддослідним. А в 1954 році він видає есей “Двері сприйняття”. Цей твір мав широкий культурний резонанс, а творчість анґлійського письменника відтоді поділяється на “до” і “після”. Культовий рок-гурт “The Doors” взяв свою назву саме під враженням від прочитаного. На цьому Ґакслі не зупиняється і видає продовження – “Рай і Пекло” (тепер вони подаються разом  у всіх виданнях). Не оминає він його і в инших своїх творах: вже згаданому вище “O Brave New World” та позитивній утопії “The Island” (до речі, останній твір письменника). Помер письменник також неординарно. Він мучився від раку горла, лежачи в лосанжелеській клініці. Для безболісної смерти попросив дружину ввести йому 100мкґ ЛСД. Вона зробила це, незважаючи на заборони лікарів. Так письменник здійснив свій останній наркотичний тріп (від англ. trip – “мандрівка, подорож”).
Всі вище згадані обставини створили навколо мескаліну неабиякий ажіотаж. Мало того, що “Двері сприйняття” стали культовим текстом для радикальних інтелектуалів 60-их років, - подібної літератури ставало все більше. Мескалін був одним із трьох наркотичних засобів, які допомогли Дону Хуану розбалансувати раціональну свідомість його найвідомішого учня Карлоса Кастанеди. 
Та й инші представники “наґуалізму” (Теренс Маккена), не цуралися говорити про його користь. Головні герої книги Хантера Томпсона “Страх і ненависть в Лас-Веґасі” постійно вживають мескалін. Значно пізніше, вони починають робити це і на кіноекрані в однойменній екранізації. І той самий Стівен Кінґ часто згадує у своїх творах дію мескаліну. Иншими відомими людьми, які випробували на собі дію мескаліну, були Джим Моррісон, Тімоті Лірі, Жан-Поль Сартр та Іґґі Поп. Нічогенька така компанія, та?
ПСИХОДЕЛІЧНЕ МИСТЕЦТВО
Власне в 60-ті роки і виникло все те, що згодом отримало назву “психоделія”. Сам термін вперше вжив той самий Хамфрі Осмонд у 1956. А до того иснували такі поняття, як “ґалюциноґен” та “психоміметика”. В цей час починають говорити про “психоделічне мистецтво”, “психоделічну літературу” та “психоделічну музику”. Перше намагалося передати ті образи, які виникали в голові під час наркотичного тріпу. І важко знайти ту межу, де автор ще намагається бути чесним, а де починає стібатися з реципієнта (з тебе, тобто). Совітські підручники з мистецтвознавства з цього приводу давали в’їдливий коментар: проєктуєте кілько випадково підібраних слайдів на стіну, перемальовуєте із застосуванням дуже яскравих кольорів, придумуєте загадкову і неоднозначну назву – вуаля! – шедевр готовий. Серед представників варто відзначити Алекса Ґрея та Люка Брауна, чиї зірки засяяли найяскравіше в еру комп’ютерної ґрафіки.
Окремого (і досить об’ємного розгляду) потребує психоделічна музика. Історично першим склався психоделічний рок, який з’явився на початку 60-тих в США та Західній Европі й який тісно пов’язаний з субкультурою хіпі. Про такий рок можна говорити у трьох відношеннях: це музика, створена під дією наркотичних речовин; музика, що виконувалася під дією наркотичних речовин і призначалась для такої ж публіки або ж музика, що намагалась відтворити ефект наркотичного сп’яніння. Про перший аспект говорити взагалі не варто. Одна команда на вкладці до свого альбому написала: “Якщо ви засуджуєте музику, створену під впливом наркотиків, то можете викинути всі платівки”.
Що вже говорити, якщо навіть The Beatles зізналися в тому, що на піку своєї кар’єри покурювали каннабіс. А якщо музиканти не вживають, то знайдеться на студії звукозапису якийсь чувачок, який скурить джойнт щоб розслабитись після роботи. Наркотики в музиці є. Подейкують, що навіть Білик Ірина Миколаївна під час свого супер-туру "Так просто" (90-ті роки) підсіла на білий порошок...
Що ж до другого випадку, то вперше такі джем-сесії було проведено знову ж таки в 60-тих. Збиралась ґрупа, яка добряче покурила, і починала видавати звуки, які відповідали зміненому стану їх свідомости. А публіка (також не краща за музикантів) відправлялась з ними в “подорож”. Однак потім від цього відійшли і почали творити те, що входить в поняття класичного психоделу. Тобто, за допомогою музики та яскравого візуального шоу (дим, освітлення та відеоінсталяції) намагалися відтворити стан наркотичного тріпу (зімітувати дію ЛСД чи вже згаданого вище мескаліну). До класиків психоделічного року зараховують “The Doors”, “Pink Floyd”, “Grateful Dead”, “Jefferson Airplain”, “Velvet Underground”, “Pink Floyd”, “Gong” та всяких там инших.
Окремо на наркотичному п'єдесталі стоїть такий ріжновид психоделічного року, як краут-рок, що є суто німецьким явищем. Виник цей стиль в кінці 60-их та на початку 70-их під впливом німецького електронного аванґарду 50-их та творчости композитора Карл-Хайнца Штокхаузена. Крім класичних рокових інструментів, для нього характерне використання структур електронної музики, електронна обробка звуку та пульсуючий ритм (так званий “моторик”). Представниками були такі банди, як “Tangerine Dream”, “Neu!”, “Can” та ранні “Kraftwerk”. Не дивлячись на локальність цього явища та короткий термін його иснування, вже в 90-их виявився його значний вплив на творчість таких відомих, шанованих і, даруйте на слові, культових музикантів, як “Sonic Youth”, “Radiohead”, “Stereolab”, “Mouse On Mars” та “Laika”. А банда Тома Йорка виконує свій кавер на композицію “The Chief” гурту “Can”.
Критики говорять, що психоделічний рок - це єдиний з напрямків такого штибу, який справді вартий уваги, який збагатив музику новими виражальними засобами і справді дав щось принципово нове. Що ж до инших, таких як поп, фолк та соул (психоделічних само-собою), то тут і розказувати немає про що.
В електронній музиці є ще цілий сонм стилів (транс,  ґоа-транс та псай-транс), які мають психоделічне коріння. Це видно навіть з назви самого стилю. Кажуть, що використання трансового ритму (коливається від 120 до 140 ударів на хвилину, залежно від стильових канонів) викликає в нашому мозку альфа-хвилі, частота яких схожа на ту, що виникає в результаті вживання чогось там.
Ну і зовсім трішечки історії. Ґоа-транс виник в індійському штаті Ґоа, який довго був прихистком для мандрівних хіпі. Там виник особливий саунд, який просочився в Европу на самому початку 90-их. Тут зі звуком відбулися певні мутації, які й стали називатися псай-трансом. Особливого розвитку цей стиль набув чомусь в Ізраїлі (їх проекти “Astral Projection”, “Shiva Space Technology”, “Infected Mushroom”, “Analog Pussy” – ікони стилю).
Ну і як тут не згадати великого візіонера і найдобрішого растамана всіх часів і народів – Боба Марлі? Дивлячись на фотокартки, де його увіковічено з величезними косяками, розумієш, що Джа вплинув на його творчість і при чому досить таки сильно. $IMAGE2$
Якщо далі продовжувати розмову про музику, то тут є якась така дивна тенденція, що чим важча музика, тим “важчі” наркотики. Хрестоматійними можна назвати випадки Курта Кобейна та соліста “Пантери”. Перший сидів на ґероїні, а другий перепробував, мабуть, все, що тільки можна було дістати в драґ-диллерів (від наркотиків природнього походження до синтетичних медичних засобів, при чому в найнезвичніших комбінаціях).
КОКАЇН - РУБЛЬ ЗА КОРОБОЧКУ
Що ж до “чорної” музики, то тут використовується або традиційний каннабіс (який після леґалізації в кількох країнах і  класифікацї його вживання, законодавством инших, як адміністративного правопорушення) вже навіть не сприймається як наркотик. Що ж до справжніх ґанґстас, то вони нюхають кокаїн або курять більш дешевший крек (який виготовляється з тієї ж коки).
Південноамериканські індіянці здавна жували листя коки, чим колосально підвищували свою працездатність. А під час ритуальних перегонів, їх учасники могли бігати по кілька діб(!!!) без перепочинку, знову ж таки завдяки коці. Спочатку рослина вважалася цілком безпечною і навіть в першому рецепті Coca-Cola був екстракт з її листя (про що, зокрема, свідчить і назва напою). В Европі ж його довший час використовували, як місцевий знеболюючий засіб (основою новокаїну, до речі є та сама діюча речовина, що й в кокаїні, але вже штучно синтезована і без ефекту звикання). Шерлок Холмс вживав кокаїн в ампулах, як засіб для стимулювання розумової діяльності. В царській Рассії кокаїн продавався в аптеках – рубль за коробочку:) $IMAGE3$
В тій самій Рассії, після введення в 1914 році сухого закону, з’явилося багато прихильників кокаїну. Як згадує Вертинський та инші представники тодішньої боґеми – білий порошок тоді вживав ледь не кожен другий творець. Крек - більш дешева “версія” кокаїну. Багато хто з сучасних реп-зірок зізнавався, що в часи своєї юності займався розповсюдженням цього наркотичного засобу.
Наразі, це все, що я можу вам розказати про використання стимулюючих засобів у найріжноманітніших сферах мистецтва. Та більше, мабуть, і немає сенсу – тема досить популярна і матеріялів можна знайти безліч, було б бажання. Головне пам’ятати, що сам факт куріння маріхуяни чи вживання инших наркотичних засобів, не зробить з тебе Шекспіра.
...За неофіційною статистикою і власними спостереженнями можна сказати, що 85% Української молоді хоча б раз пробували якийсь із наркотиків. Покажіть мені серед них хоча б одного Бодлера, Ґакслі чи Боба Марлі?  

Kanifol, www.JeyArt.com.ua.
Переглядів: 1496 | Додав: shumacher | Рейтинг: 4.0/1 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]