картина - Проза Сергія "Криниці" Гарасимчука - Наша ЛІТ.еРа тура

Наше опитування

Наша ЛІТ.еРа тура

картина

Місяць виборов своє місце у небі , і освітив землю своїм холодним і чистим промінням. Він стояв в тіні дерева, крізь яке пробивалося світло, і падало різноманітними зайчиками на землю, і дивився їй услід. Кожен її крок від нього пронизував душу хлопчини, як розпеченим металом. Він захоплювався витонченими рухами дівчини, що швидко прямувала вздовж стежки. Але, це ввостаннє, він дивиться на неї, як на свою кохану. Відтепер, вони "лише друзі" . Перехоплює дихання. Голова починає грати , і вертить ним в різні боки. Ноги і руки не слухаються його, адже він тільки що відпустив ту, що надавала сенс життя. Він жив лише заради неї. Любив відчувати її подих у себе на щоці, і теплі руки на своїх долонях. Тихий шепіт на вухо: " Я тебе люблю!"- неначе легенький вітерець, який бавиться з деревом, зриваючи з ноьго листя і несучи його у безкрайнє небо.
Він Любив природу. І музику, що вирувала, то безжалістним ураганом, то пінистим приливом на морі, в його душі. Лиш Вона і музика. Музика була відображенням світу в думках. Хлопчина змальовував ці образи у себе в голові, і переживав їх знову і знову.І більш нічого. А тепер, коли він повертається додому, природа,що підкреслювала його романтичну натуру, видається похмурою. Музика ж забилася в найдальшу комірку і заснула. Заснула на довго. Адже тепер він її втратив. Назавжди.
Він крокує стежиною і ненавидить себе. Ненавидить Її. Себе за те ,що полюбив, а Її за те,що народилась такою прекрасною. І жорстокою...
Листя, кружляючи у віражах, порошинкою влягається перед ним. Шурхіт під ногами супроводжує Його в печалі. У Ньому вирують почуття зневіри і розчарування, любові і ненависті до себе, до світу. І Байдужості:" А будь,що буде !". Кружляючи по парку, Він бачить Її. У місяці, у деревах, у завиванні вітру.
Не зумів втримати себе. І забути. Не зумів навчитися не кохати. І збожеволів. Згадуючи Її, Він різав собі руки , що відпустили Її. Він втрачав глузд все більше і більше. Малював картини собою і спогадами. Вони були породжені Мане, Пікассо, і непереборним бажанням залишити згадку про дівчину, яку він до нестями кохав.
Сніг підтверджує своє право на панування і заносить кучугурами місто. Процесія. Батьки. Друг. "Подруга". Картина. Захоплююча і безжалісна. Обігріта руками друга, що ненавидить це полотно. Земля. Холодна земля на лопатах. Сніг. Шепіт вітру. Прощання.
Знявши верхній одяг, Вона поставила картину навпроти, і жахнулась. Картина - ненависть до себе самого.
Тиша. Гнітюча тиша...

Категорія: Проза Сергія "Криниці" Гарасимчука | Додав: Криниця (24.11.2007) | Автор: Сергійко Криниця